Чому це важливо?

– Тому що за Женевською конвенцією захоплювати в полон цивільних осіб заборонено. Тобто таких «полонених» взагалі не має існувати. Через це не існує легального механізму їхнього повернення — обмінювати цивільних на військових не можна.

– Росія систематично порушує низку основоположних міжнародних договорів і конвенцій, зокрема:
🔹 Женевські конвенції (1949)
– IV Женевська конвенція забороняє взяття цивільних осіб у полон, депортацію та утримання як заручників.
🔹 Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966)
– порушення права на свободу, справедливий суд, захист від катувань.
🔹 Конвенція проти катувань (1984)
– забороняє жорстоке, нелюдське або принижуюче гідність поводження і покарання.
🔹 Римський статут Міжнародного кримінального суду (1998)
– викрадення цивільних, тортури, незаконне ув’язнення є воєнними злочинами та злочинами проти людяності.
🔹 Європейська конвенція з прав людини (1950)
– порушення статей про право на життя, свободу, справедливий суд, заборону катувань.
🔹 Міжнародне звичаєве гуманітарне право
– забороняє репресії щодо цивільного населення на окупованих територіях.
Цивільні особи мають бути під захистом. Замість цього Росія створила паралельну реальність без права, правди чи процесу.

– Ні. Росія систематично використовує викрадення цивільних як інструмент війни — в Україні, Чечні, Грузії, Сирії. Це частина багаторічної практики порушень міжнародного гуманітарного права.

– За даними Медійної ініціативи за права людини станом на липень 2024 року, верифіковано інформацію про 1770 цивільних осіб з України, які перебувають у російському полоні. Попередній досвід повернення цивільних і військових показує, що частина цивільних полонених вважалися в Україні зниклими безвісти. Загалом більше 70 тис. осіб вважаються зниклими за особливих обставин. Багато родин навіть не знають, що сталося з їхніми близькими.

– Ні. Міжнародне право передбачає обмін військовополонених, але не дає жодного інструменту для звільнення цивільних, незаконно захоплених під час війни. Це означає, що Росія повинна повернути цивільних безумовно.

– У переважній більшості випадків — ні. Росія відмовляється визнавати факт утримання, ігнорує офіційні запити української сторони та міжнародних організацій.

– Ні. Місцезнаходження часто невідоме. Людей тримають у СІЗО, колоніях і навіть неофіційних в’язницях по всій території Росії — без обвинувачень і суду або за сфабрикованими справами.

– Українці не отримують належного харчування та медичної допомоги, утримуються в антисанітарних умовах. Окрім того, свідчення звільнених підтверджують систематичне застосування тортур: побиття, удушення, електрошок, імітації страт, сексуалізоване насильство, психологічні знущання.

– Тиснути. Свідчити. Говорити.
Світ має не дозволити Росії стерти цих людей з поля зору. Кожен дипломатичний контакт, кожна виставка, стаття чи пост у соцмережах — це шанс врятувати життя.

Незаконне утримання цивільних, катування, викрадення та насильницькі зникнення — це воєнні злочини та злочини проти людяності.

Всі причетні — від виконавців до політичного керівництва — мають бути притягнуті до відповідальності.

Справедливість — єдина гарантія, що це не повториться.
Міжнародна солідарність здатна перетворити безсилля на дію.

– Так. Кожен голос, кожна історія, кожна дія роблять цю тему видимою — і саме завдяки цьому зростає тиск, який може змусити говорити навіть тих, хто мовчить.
Це довгий шлях, але він починається з солідарності.